Фильм Потяг до Різдва з’явився завдяки простій і водночас сміливій думці. Хтось одного дня сказав: давайте зробимо головну різдвяну картину цього року. І люди повірили. Не великі студії, не іноземні інвестори, а звичайні українські компанії й приватні особи, які люблять кіно і люблять Різдво.

Вони зібралися разом, скинулися коштами і почали працювати. Без гучних обіцянок, без довгих переговорів. Просто вирішили, що така історія має бути.

Сам фільм розповідає про звичайних людей, які напередодні свят сідають у потяг, що їде через усю країну. У кожного своя історія, свої турботи й мрії. Хтось тікає від проблем, хтось поспішає до рідних, а хтось просто випадково опинився у цьому вагоні.

За одну ніч у потязі стається багато дивного й теплого. Люди, які спочатку навіть не розмовляли, починають ділитися їжею, спогадами, сміятися й плакати разом. З’ясовується, що всі ми схожі більше, ніж здається.

Режисер хотів показати справжнє українське Різдво: з кутею у контейнері, з колядками по телефону, з запахом мандаринок у тамбурі й снігом, що тихо падає за вікном. Ніяких штучних ялинок і блискіток, лише живі емоції.

Актори грають так, ніби це не кіно, а справжнє життя. Багато хто з них згадував свої дитячі поїздки додому на свята. Тому на екрані все виглядає щиро: і сльози, і сміх, і тихі розмови вночі.

Особливо гарно вийшли сцени, коли потяг зупиняється на маленьких станціях. Там чекають рідні з ліхтариками, бабусі з пиріжками, діти з саморобними зірками. Ці кілька хвилин на пероні стають найголовнішими у фільмі.

Потяг до Різдва - це кіно, після якого хочеться зателефонувати мамі, обійняти друзів і повірити, що дива трапляються. Особливо коли ми разом.

Картину знімали взимку, у справжніх вагонах, на реальних маршрутах. Актори мерзли, але кажуть, що воно того варте. Бо коли дивишся готові кадри, відчуваєш тепло навіть через екран.

Цей фільм став можливим тільки тому, що люди повірили в ідею і підтримали її гаманцем і серцем. І тепер ми всі зможемо сісти в цей потяг і поїхати до свого Різдва.